Чиє обличчя в «Астарота», або хто створює обкладинки для «Комори»

У час, коли інстаграм, фейсбук та інші соцмережі вимагають від користувачів надмірної уваги до візуального – до деталей і кольору, до стильних поєднань і яскравих рішень, – неможливо ігнорувати зовнішній вигляд книжки. Саме тому найгарячіші дебати у нас точаться навколо вибору обкладинок.

Оскільки «Комора» готує за рік не більше 12 книг, ми працюємо з невеликою кількістю ілюстраторів та книжкових дизайнерів, чиї обкладинки вже завоювали серця наших читачів. Та це не означає, що не шукаємо нових імен – навпаки – відкриті для експериментів. Так, наприклад, дизайн бестселера «Вони б і мухи не скривдили» Славенки Дракуліч – перша робота Олександри Брунової, наразі ще студентки.

За 5 років існування видавництва у його доробку з’явилися топові обкладинки, за якими «Комору» впізнають. Однією з таких є дебютна (в книжковій ілюстрації) робота Марії Кінович, авторки оформлення найяскравіших наших видань. Це «13 новел» Юркі Вайнонена. Лаконічна, влучна, стильна – зізнаємося, вона змогла привернути увагу не одного читача. Другий крок, звісно, за самою книгою – чи зацікавить анотація, чи заімпонує читачеві авторський стиль тощо.

Інші знакові книжкові «обличчя» у виконанні Марії – оформлення «Крамнички “З легкої руки”» Горана Петровича, роман Вайнонена «Німий бог», цьогорічна форумна новинка «Чому не варто боятися фемінізму» Тамари Марценюк. І з найсвіжішого – очікуємо з друкарні двотомник Леоніда Плюща, яскравий приклад того, що класика не повинна бути нудною і консервативною. Так само, як і підручники – «Фемінізм», попри доволі серйозний матеріал та важливі теми, оформлений напрочуд жваво і свіжо.

Якщо вже ми говоримо про класику, варто згадати «Спрагу музики» В.Домонтовича в оформленні Марини ФудашкіноїВідомо, що твори цього автора неодноразово виходили друком та могли б привернути менше уваги, ніж новинки. Але саме завдяки сучасному вигляду книгу радо купують – собі чи на подарунок.

Також Марина створила обкладинки для «Трьох картин перемоги» Звонка Карановича (перевидання у твердій палітурці), «Іменем батька» Балли, «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється» Оксани Забужко.

У кожного художника – свій упізнаваний стиль, своя техніка роботи. Важливо, щоб вони резонували з тематикою і стилістикою тексту. Ми прагнемо, щоб ця синергія була максимальною. До прикладу, обкладинка «Збирачів туманів» Олеся Ільченка, оформлена у техніці колажу Іриною Смехновою так, що всі елементи описуваної епохи вдало поєднуються і привертають увагу аудиторії, якій цікава ця книжка.

Ще однаілюстраторка, з якою тісно спіпрацюємо – Богдана Давидюк. Вона «одягла» вже три видання: «Риб’ячу кров» Їржі Гаїчека, «Що сказано» Аскольда Мельничука і книгу, яку щойно отримали з друкарні – «Кривоклят» Яцека Денеля. В основі цих обкладинок – важлива деталь, що вплетена у сюжет та відіграє у ньому ключову роль. Читаючи, ви будете відкривати ці деталі для себе, це ніби додатковий детективний сюжет, який стане ще одним стимулом для прочитання.

Зі знакових проектів співпраці художників і дизайнерів варто згадати три книги повного зібрання листів Лесі Українки (каліграфія Євгена Спіжового, дизайн Миколи Ковальчука) і «Промови та есеї» Вацлава Гавела (ілюстрація Ірини Костишиної, дизайн Миколи Ковальчука). Тут за допомогою ключового елементу (шрифта чи портрета) досягається ефект впізнаваності автора, що не потребує додаткових візуальних чи текстових роз’яснень.

Інший бік нашої співпраці – те, що залишається невидимим читачу, – не затверджені варіанти обкладинок.

 

На етапі підготовки книжок саме за видавництвом залишається останнє слово у виборі зовнішнього вигляду майбутнього видання. Звісно, ми радимось з авторами та приймаємо їхні зауваження, проте в деяких речах залишаємось непохитні. Виняток – як, мабуть, можна здогадатись, книги Оксани Забужко. Тут уже дизайнер працює так, щоб досягти остаточної згоди з авторкою текстів.


Наприклад, кілька спроб надати зовнішнього вигляду перевиданню «Notre dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» були відхилені, натомість прийнятий більш класичний варіант.

Зліва робота Марини Фудашкіної, справа ― Лідії Кравченко.

 

Значно довша історія в обкладинки «Танжера» Йвана Козленка – з нею працювали одразу кілька дизайнерів та дизайнерок, проте фінальним варіантом стала картина Юрія Єгорова «Чоловіча фігура».

Вгорі зліва направо: запропонована автором, Олена Бугренкова, пропозиція від автора. Посередині та знизу: Марина Фудашкіна, окрім центрального варіанту, який належить Олені Бугренковій.

 

Цікава історія створення «обличчя» «Астарота» Іво Брешана у виконанні Ірини Смехнової: частково використана техніка колажу в першому варіанті обкладинки мала вигляд стильної і мінімалістичної, однак ефект «ідей в повітрі» став на заваді її затвердження. Здавалось, саме в той час стався бум антропоморфних тварин у навколишній рекламі та загалом у візуальному просторі. Проте дизайнерка знайшла інше виграшне рішення, яке, в певному сенсі, дає історії, вміщеній у роман, заграти повніше.

Заперечити роль привабливої обкладинки важко. Погодьтесь, навіть якщо ви не є книжковим інстаблогером, при виборі книги ви задумаєтесь: надати перевагу стильній та зробленій якісно чи придбати книгу з шаблонною «серійною» палітуркою, надруковану на тонкому папері. Отож! Приємного вам читання, а ми тим часом будемо впроваджувати сміливі рішення для наших новинок.

Мар’яна Хемій

Схожі новини