fbpx
Уривок із роману «Кривоклят» Яцека Денеля

Запрошуємо сьогодні, 27 листопадао 19.00 на дискусію «Замах на Брейгеля», що відбудеться  у Музеї Ханенків з нагоди виходу українського перекладу нового роману Яцека Денеля «Кривоклят», та пропонуємо прочитати уривок з роману для ознайомлення.

Ілюстрація Богдани Давидюк

Якщо ви вважаєте, що легко купити дві літрові пляшки сірчаної кислоти, будучи пацієнтом Медичного центру «Замок Іммен­дорф», то помиляєтеся, та ще й грубо, зрештою, навіть громадянин, що не є пацієнтом і не є відокремленим від світу винятковими дверима з геть винятковими клямка­ми, що вимагають виняткового ставлення, як і невідокрем­лений від світу комп’ютер, за яким постійно стежить працівник бібліотеки, а можливо, і хтось високопоставлений у структурі лікарні, навіть такий громадянин матиме з при­дбанням сірчаної кислоти серйозні труднощі; авжеж, він дістане безпечні десяти- й п’ятнадцятивідсоткові розчини, але вищі концентрації захищені різноманітними рецептами й потребою заповнити бланки або придбати кислоти для фірми, а заснування фірми, коли ти пацієнт Медичного центру «Замок Іммендорф», само собою викликає певні проблеми, що й казати про придбання сірчаної кислоти фірмою пацієнта, який знищив сірчаною кислотою майно на значну суму й багаторазово був засуджений за вироком суду; я знаю, бо пробував. Тридцятисемивідсотковий розчин можна інколи дістати як електроліт для акумуляторів старо­го типу, але дедалі популярнішими є герметизовані акуму­лятори, що не вимагають обслуговування і в які електроліт додає фахівець, зрештою, тридцятисемивідсотковий роз­чин — це дурниця; я колись наклеїв на шматок фанери дві репродукції з теки «Шедеври італійського мистецтва» й по­рівнював шкоду, завдану тридцятисемивідсотковою кисло­тою та дев’яностошестивідсотковою кислотою, завдяки чому можу сказати сьогодні з чистим сумлінням, що тридцятисемивідсоткову кислоту в руки не візьму, що її не візьме в руки жоден іконоборець, який себе поважає, так само, зрештою, як препарат для чищення труб Der Zauberer, який насправді є дев’яностоп’ятивідсотковим розчином, але за­брудненим, через що він подібний до бурого місива; натомість акт знищення, якщо він претендує на велич, мусить бути чистим. Натомість акт знищення, що не претендує на велич і чистоту, мене геть не цікавить, на світі надто ба­гато приземлених і брудних актів, ба більше, у кожному музеї є чимало творів тільки за назвою, які насправді на­роджені з приземленого та брудного акту, мені ж ідеться тільки про чистий і величний акт знищення шедеврів, які з’явилися в чистому й величному акті, які повинні з’являтися на світі та щезати з нього в досконалій симетрії. Тому я теж мав би претензії не лише до нищителя, який обілляв би один із пізніх автопортретів Рембрандта або ж, присягаюся, «Пор­трет Титуса», що зовсім їм не поступається, препаратом для чищення труб Der Zauberer, а й до нищителя, який, не зна­ючи міри, знищив би шляхетною, дев’яностошестивідсотковою кислотою якогось Макарта, що ображає добрий смак, уже не кажучи про Ренуара, якого я взагалі заборонив би обливати будь-якою кислотою і навіть пре­паратом для чищення труб Der Zauberer, що, попри свою огидну консистенцію, здавався б мені й так занадто шля­хетною речовиною, аби обливати нею так звані твори Ре­нуара, особливо ж його геть відразливі жіночі портрети, ті бюсти й плечі, немовби зліплені із сала з додаванням бла­китної фарби до білизни; якби сало славилося своїми їдки­ми властивостями, я охоче обкладав би ним так звані твори Ренуара, що не було б так само корисним, як нищення шедеврів шляхетною, дев’яностошестивідсотковою кисло­тою, однак виконало б очисну функцію; утім, світ навди­вовижу монолітний на різних своїх рівнях і у своїх різноманітних аспектах, тому також шляхетна кислота є надзвичайно їдкою, а сало, так само як так зване мистецтво Ренуара, тільки обліплює, смальцює, вкриває все навколо собою, легко переноситься засмальцьованими пальцями й губами, все, що торкається сала, і всі, хто торкається сала, розносять його, по суті, без кінця, як бацилу, якою воно, зрештою, фактично і є, оскільки немає страшнішої смерті, ніж смерть від духовної засмальцьованості. Тривалий час придбання двох літрових пляшок сірчаної кислоти позбав­ляло мене сну, але довгий шерег недоспаних ночей, пере­вертання в огидній лікарняній постелі, яка здається брудною і від якої відгонить брудом, навіть коли її, принесену просто з пральні, щойно постелено, позбавляли мене сну не менше, ніж потреба отримати перепустку з Медичного центру «За­мок Іммендорф», але я, врешті-решт, до цього дійшов.

Форзац книжки: Богдана Давидюк

Схожі новини