fbpx
Юркі Вайнонен: Чим більшу порожнечу відчуваю після написання історії, тим кращою вона є
Юркі Вайнонен: Чим більшу порожнечу відчуваю після написання історії, тим кращою вона є

Одним із зіркових гостей 23 Форуму видавців став відомий фінський письменник, голова Спілки письменників Фінляндії Юркі Вайнонен, який приїхав презентувати свої незвичайні й сюрреалістичні «13 новел», що вперше побачили світ українською у видавництві «Комора» в перекладі Юрія Зуба.

Читомо не оминуло увагою цю подію й поспілкувалося з паном Юркі про його новели, письменницькі вподобання, фінський книжковий ринок та діяльність Спілки письменників.

– Ваші новели дуже сюрреалістичні. Однак ця химерність вплетена настільки майстерно, що читач не відчуває межі між реальним та фантастичним. Все описане дивним чином сприймається моторошно, тривожно реальним, навіть нуарним. Як народилися ці дивакуваті сюжети?

– Я написав ці історії досить давно, ще коли був студентом. І, якщо пам’ять мене не зраджує, всі ідеї народжувались із чогось побутового й щоденного. Так, одного разу прогулюючись містом, я зауважив кота біля кав’ярні чи подібного закладу.

І тоді якимось дивним чином я розумів, що цей кіт повинен бути в моїй наступній історії, хоч ще навіть не знав, про що вона буде. Це так, наче я заздалегідь призначив цьому реальному коту зустріч у вигаданому мною світі. Тобто можна сказати, що мої новели часто беруть початок з повсякденності, з таких-от випадковостей, які переростають у «призначені зустрічі».

Також бувало, що мене вражали сюрреалістичні картини, і нові ідеї з’являлись під їх впливом.

– В одному з інтерв’ю ви сказали, що ваші новели – це непобачені сни. Чи сприймаєте письменництво як своєрідну терапію? Як почуваєтесь після того, як історію завершено?

– Як на мене, письмо, написання історій, коротких та довгих, завжди містить в собі елемент терапії. Важко описати, що відчуваю, я просто максимально сконцентрований на історії, не звертаю уваги ні на що інше.

А от коли дописую все, завершую, то відчуваю всередині якусь порожнечу. У зв’язку з цим я навіть маю свою маленьку теорію: чим більшу порожнечу я відчуваю після написання історії, тим кращою є ця історія.

Новели – це мій найулюбленіший жанр, але і писати їх найважче. Треба бути дуже сфокусованим, адже в моєму розпорядженні є тільки 7-10 сторінок і туди треба вмістити всю історію. У цьому й полягає складність. Інколи я пишу більше і потім вирізаю половину, але це зазвичай дуже важко, тому я намагаюсь одразу вкластися в ці рамки.

Коли починаю писати, то ніколи не знаю, куди мене поведе історія і чим вона завершиться. Це одна з причин, чому мені подобається писати: це завжди таке собі дослідження. Мені потрібні ці почуття пошуку. Якби я знав, чим все закінчиться перед тим, як почати писати, це було б не так цікаво.

Натхненню довіряти не можна.

Тому коли працюю над історією, то намагаюсь писати щодня, по 3-4 години. Найкраще пишеться вранці, після сну.

– У мене виникло враження, що чи не у всіх новелах чітко проступає мотив самотності «маленьких» людей. Чи ставили собі за мету висвітлити саме цю тему, чи це вийшло неусвідомлено?

– Я розумію, що ви маєте на увазі. Справді, самотність дуже важлива для мене, і у своєму приватному житті я намагають бути самотнім, наодинці з самим собою настільки довго, наскільки це взагалі можливо.

Розумію, що це може бути не зовсім зрозуміло, однак, як мені видається, це досить типово для фінської культури. У нас люди люблять проводити час наодинці більше, ніж в компанії інших людей. Як то кажуть: найкраща компанія для себе – це завжди ти сам.

– Ваша дебютна збірка новел була написана ще за студентських часів, однак, тоді досить важко було опублікувати новели, хоч відгуки у видавництв були схвальні. Чи простіше сьогодні молодим фінським письменникам публікувати свої перші тексти? Чи вдаються вони до послуг літературних агентів?

– Це нелегко завжди, особливо якщо ви хочете опублікувати збірку новел. Це зумовлено тим, що більшість читачів люблять довгу прозу, відповідно більшість письменників пишуть романи, а більшість видавців хочуть публікувати саме романи.

Ситуація буде ще складнішою, якщо ваші новели досить дивні, як це було зі мною. Видати збірку коротких дивних історій дуже ризиковано, і я це прекрасно розумію.

Все ж потрібно видавати все більше й більше дивних історій.

Щодо літературних агентів, то це не така вже й поширена практика. У Фінляндії є всього два літературних агенти, які працюють з письменниками різних жанрів. Можливо, з часом літературних агентів буде більше.

– Останнім часом в Україні спостерігається пожвавлення навколо нон-фікшну, з’являється багато перекладних та вітчизняних книг. Які жанри переважають на книговидавничому ринку Фінляндії?

– Нон-фікшн у нас теж дуже популярний, і це довга традиція. Фіни – нація, голодна на знання, і це одна з головних причин, чому ми читаємо так багато, чому так любимо літературу. Ми читаємо більше нон-фікшну, ніж художньої літератури, можливо, саме тому ми такі хороші читачі.

Якщо говорити про жанри загалом, то, безумовно, найпопулярніший – роман. Особливо впевнено себе почуває історичний роман. Також популярна фантастика й детективи, але більше серед підліткової аудиторії. Новел виходить десь 5 книжок, а поезії близько 20 збірок на рік.

– Розкажіть про досвід роботи на посаді голови Спілки письменників Фінляндії і специфіку роботи. Які напрямки діяльності має структура, якою ви керуєте?

– Насамперед, варто зазначити, що у Фінляндії дві державних мови – фінська та шведська. Відповідно, є фінськомовні та шведськомовні письменники, кожна група має свою власну організацію. Це зумовлено певними історичними обставинами, коли існувало напруження між цими двома спільнотами, однак це вже давно в минулому. Зараз ми чудово ладнаємо й часто працюємо разом.

Я очолюю спілку, до якої належать фінськомовні письменники. Цю посаду займаю вже три роки. Наша організація, яка, до речі, наступного року святкуватиме своє 120-річчя, нараховує 750 членів, тоді як аналогічна спілка для шведськомовних письменників нараховує близько 240.

Фінансування спілка отримує від уряду, однак ніхто нам не вказує про що писати і не забороняє нікого критикувати. У спілці багато молодих письменників, хоча це поняття досить відносне, адже в середньому вік письменницького дебюту у Фінляндії – 35-37 років. Наша діяльність зосереджена на захисті авторських прав, адже це основне джерело прибутку письменника. Однак проблема піратства стоїть не дуже гостро, бо фінський книжковий ринок не такий вже й великий, особливо розгулятись ніде. Також надаємо консультації авторам про те, як правильно укладати угоди з видавництвами. Надаємо допомогу всім, навіть тим, хто не є членом спілки.

Зараз нашою метою є впровадження проекту, який полягає в тому, що коли хтось бере книжку конкретного письменника в бібліотеці, цей письменник автоматично отримує за це гроші, десь 14-17 центів за примірник. Намагаємося залучати для цього кошти. Цього року уряд виділив для проекту 8 млн євро, наступного року очікуємо близько 14 млн євро. Це скандинавський приклад, там ця схема працює досить давно і успішно. Ми поки повільно рухаємось в цьому напрямку, але колись наздоженемо.

– Певний час ви працювали викладачем літературної творчості. Як ви ставитесь до неформальної літературної освіти? Що б порадили письменникам-початківцям?

– Безумовно, я прихильник навчання впродовж всього життя. Викладацькою діяльністю займався близько 16 років, і мені це дуже подобалось. Вважаю, що це дуже важливо, але був змушений припинити через зайнятість та численні обов’язки у Спілці письменників.

Мене завжди тішать люди, які приходять навчитися чогось нового. Це добре, що вони приходять, хочуть гарно писати, але значно важливіше, що в процесі цього вони дізнаються щось нове про себе, вчаться краще себе розуміти.

Письменникам-початківцям я б порекомендував знайти хорошого читача і дослухатись до нього. Написати щось, дати прочитати, вислухати конструктивну критику, переписати і давати читати знову, і знову працювати над текстом. І так, це може бути довгий процес, у мене це забрало 9 років, саме стільки пройшло з моменту написання новел до їх опублікування. Але це досвід.

Написавши перші новели, я довго не наважувався їх нікому показувати, адже вони були такі незвичні, такі химерні… А потім моя подруга, яка також була студенткою того ж факультету, прочитала їх і вказала на те, що сподобалось, а що не сподобалось. Можна сказати, що вона й стала моїм першим читачем, редактором і критиком.олись наздоженемо.

– Держава підтримує письменників у Фінляндії тільки за посередництва Спілки письменників чи є якісь інші програми, можливо, ґранти?

– Існує система ґрантів, які надаються урядом щороку. Всі охочі подають свої кандидатури на ці ґранти, а комісія, в яку входять 10 членів – це інші письменники й критики і яка фомується щотри роки, розглядає заявки й вирішує, кому дістанеться той чи інший ґрант.

Ґранти є різної тривалості: на 1, на 3 і на 5 років. Ось я, наприклад, зараз на середині терміну свого п’ятирічного ґранту. Відповідно до цієї програми щомісяця я отримую 1 700 євро, що становить близько половини середньої фінської зарплатні (3 200 євро). Цього недостатньо, якщо це єдине джерело фінансів, особливо для столиці, тому, звісно, потрібно ще працювати. Також варто зауважити, що письменник отримує певний грант, він не може подаватись на інші.

– Чи любите перечитувати свої тексти після їх видання? Чи маєте бажання щось змінити в них?

– Я прочитав мої історії знову після багатьох років перед поїздкою сюди, буквально кілька днів тому, щоб нагадати. І, знаєте, я не пам’ятав, що там стільки гумору! Це було щастям – знову зрозуміти це. Тому так, люблю зрідка, перечитувати свої історії, і завжди вони мені подобаються, я їх не соромлюся. Деякі мої колеги уникають такого, та я не один з них. Так, я читаю кожну новелу і вони досі хороші для мене.

Звісно, з висоти років і досвіду я розумію, що зараз би написав дещо зовсім по-іншому. Але тоді нагадую собі, яким молодим був, і приймаю це з розуміння. Тому не хотів би нічого в них змінювати.

– Що порадили б своїм українським читачам, які тільки-тільки беруть книжку до рук?

– Читайте мої книги сприйнятливо, з відкритою свідомістю. І пам’ятайте, що ми всі маємо щось несвідоме, щось, що досі нам невідоме до кінця, приховане й невловиме. Часто ці шари нашої свідомості найбільш цікаві, і у своїх новелах я намагався їх трішки зачепити.

Алла Костовська
Світлини Євгенії Перуцької
Джерело: Читомо

Схожі новини