До повного академічного зібрання творів Лесі Українки в 14 томах увійшли всі знайдені на сьогодні тексти письменниці. Відновлено фрагменти й матеріали, вилучені цензурою в попередніх виданнях. Додано розлогі текстологічні, історико-літературні та реальні коментарі.

Видання присвячене 150-річчю з дня народження Лесі Українки, підготовлене за сприяння Міністерства культури та інформаційної політики України та Українського інституту книги.

Замовлення комплекту можливе  за умови повної передоплати.

Весна 2020 року. Люди поволі прокидались від зимової сплячки, мружилися на сонці й уявити не могли, що чекає на них попереду. У далекому Китаї застуджений панцерник буцімто чхнув на хворого кажана — і так народився вірус, що паралізував світ. Але це не вплинуло ні на допитливість, ні на гумор Владіміра Камінера.

Попри локдаун, маски і заборону на розливне пиво, він скрізь знаходив історії, які доводили: життя триває! Навіть якщо кожен день мало чим відрізняється від попереднього. Зі сміхом і співчуттям він спостерігав за нашим ковідним повсякденням і за тим, як поступово змінюється дійсність…

«Квітнева відьма» — знаковий, пристрасний і потужний роман Майґуль Аксельссон, за який вона 1997 року отримала шведську Премію ім. Авґуста Стріндберґа (Augustpriset). Це історія про пошук приналежності, про дитячі травми, які ніколи не лишаються в дитинстві. Це також оповідь про лицемірний і нестерпний уклад у притулках для людей з інвалідністю, більше схожих на в’язницю, у яких сваволя тягнеться з 1950-х років.

Прикута до ліжка Дезіре терпить епілептичні напади, що руйнують її тіло, і водночас відточує свій талант. Вона — квітнева відьма, і її мандрівна душа стежить за трьома своїми зведеними сестрами, переконана, що котрась із них вкрала призначене їй життя. Кожна з прийомних сестер ховає у собі порожнечу, яку не здатна заповнити ні родиною, ні кар’єрою, ні алкоголем чи коханцями. Роками вони тягнуть за собою болісний зв’язок, який до кінця не усвідомлюють, аж поки таємничі листи не зводять їх докупи. Квітнева відьма виконує свій план помсти й підштовхує сестер одну до одної, наче фігурки у химерній грі. Чи можуть сестри і всі решта, задіяні в цій історії, сподіватися хоч на якесь звільнення?

Саме завдяки цій «колективній драмі з елементами комедії на три дії» 100 років тому у всесвітній глосарій увійшло  таке звичне для нас тепер слово «робот». Проте Карела Чапека цікавили не закони робототехніки (хоч драма і стала культовим твором у каноні наукової фантастики), а закони людськості: як із штучного і синтетичного проростає  живе і життєствердне, проростає милосердя, емпатія, самопожертва, любов.

Це перший український переклад «Россумових універсальних роботів» Карела Чапека, зроблений за першовиданням 1920 року, і виданий з нагоди одночасно двох ювілеїв – публікації та сценічної прем’єри. Від своєї появи на світ ця антиутопія ставала все ближчою і зрозумілішою аудиторії. І тепер, здається, черговий влучний момент перечитати (чи прочитати вперше) перевірену часом чеську класику.

У романі «Собачий майданчик» сучасне Гельсинкі переплітається з минулим пострадянської України, корупція Сходу зустрічає і живить жадібність Заходу, і на цьому перехресті стоять дві жінки.

Оленка, завершивши кар’єру моделі в Європі, повертається додому в Україну, де поринає у нову галузь комерційного донорства. Працюючи координаторкою, вона підшуковує і вербує молодих дівчат, серед яких опиняється і Дарія, ії знайома з дитинства. Це рішення зумовить низку подій, які зрештою зруйнують не одне життя, і призведе до того, що відбудеться за десять років у парку біля майданчика, де щаслива фінська родина вигулює собаку.

Софі Оксанен маневрує між психологічним трилером та гостросоціальною прозою, розкриваючи правду про бізнес, побудований на донорстві яйцеклітин, міжнародні «фабрики з виготовлення дітей» та жіноче тіло, яке стає в цьому бізнесі вигідним товаром.

Травень, 1992 року. Молодій боснійці С. двадцять дев’ять років, вона освічена, красива, має власний будинок і роботу вчительки у невеликому містечку. Має друзів і нормальне життя. А тоді одного дня у її двері стукає сербський солдат.

Березень 1993 року. Виснажена і зневірена емігрантка народжує у Швеції дитину. Втім, на відміну від інших новонароджених у палаті, у цього немовляти немає імені, країни, мови чи батька, натомість є багато батьків, безлика маса солдатів, які ґвалтували С. у «жіночій кімнаті» концтабору.

«Ніби мене нема(є)» – це приголомшливий роман про масові випадки насилля над жінками під час війни у Боснії, заснований на реальних свідченнях жертв, на невигаданих історіях та болючих травматичних спогадах жінок, із якими спілкувалась Славенка Дракуліч.