Щороку з 25 листопада до 10 грудня відбувається Всеукраїнська акція «16 днів проти гендерного насильства». Її метою є привернення уваги до проблеми насильства над жінками та подолання цієї гострої проблеми. Ми долучаємося до акції та підтримуємо ідеї рівності та захисту прав людини.

У ці дні ми пропонуємо до вашої уваги 5 книжок видавництва «Комора», які варто прочитати під час акції і не тільки.

Анонім «Жінка в Берліні»

Впродовж восьми тижнів, з 20 квітня по 22 червня 1945 року, 34-літня берлінська журналістка, залишившись із невеликою групою сусідів у багатоквартирному будинку без їжі, електрики, газу й води, провадила щоденні записи свого досвіду виживання у плюндрованому Червоною Армією місті. В результаті постав унікальний літературний та історичний пам’ятник, якому в мемуаристиці Другої світової війни належить почесне місце — поруч із щоденниками Анни Франк, Віктора Клемперера та Мічігіко Хачійя.

Кмітлива, спостережлива, сповнена вітальних сил і непохитного здорового глузду, героїня-оповідачка «Жінки в Берліні» стала голосом безсловесних мільйонів жінок, яким випало відбудовувати життя з руїн, у матеріально й морально знищеному світі.

 

«Убивча книжка. Безстороння, без жодних намагань звести політичні рахунки чи викликати співчуття до головної героїні ― а проте це один із наймоторошніших звинувачувальних актів війни, який я в своєму житті читала. Всі мають це прочитати, особливо жінки». — Арундаті Рой, письменниця, лауреатка Букерівської премії

«Воєнний щоденник, єдиний у своєму роді… одне з найважливіших особистих свідчень, які будь-коли було написано». — сер Ентоні Бівор, історик, автор праць «Сталінград» і «Падіння Берліна»

«Приголомшлива розповідь про боротьбу німкені за виживання в серійних зґвалтуваннях переможцями на руїнах Берліна… Безцінний твір”. — Девід Гейр, драматург і кіносценарист, двічі лауреат премії Оскар

 Славенка Дракуліч «Ніби мене нема(є)»

Травень, 1992 року. Молодій боснійці С. двадцять дев’ять років, вона освічена, красива, має власний будинок і роботу вчительки у невеликому містечку. Має друзів і нормальне життя. А тоді одного дня у її двері стукає сербський солдат.

Березень 1993 року. Виснажена і зневірена емігрантка народжує у Швеції дитину. Втім, на відміну від інших новонароджених у палаті, у цього немовляти немає імені, країни, мови чи батька, натомість є багато батьків, безлика маса солдатів, які ґвалтували С. у «жіночій кімнаті» концтабору.

«Ніби мене нема(є)» – це приголомшливий роман про масові випадки насилля над жінками під час війни у Боснії, заснований на реальних свідченнях жертв, на невигаданих історіях та болючих травматичних спогадах жінок, із якими спілкувалась Славенка Дракуліч.

Регулярно «Ніби мене нема(є)» описують словом «шокуюча». І в цьому є якась дуже очевидна, ясно зрозуміла помилка. Нічого в цьому творі не пишеться так, як пишуть шок. Роману Дракуліч притаманна така собі анти-сенсаційність. Вона пише начебто буденну історію, зрештою, вона ж пише історію шістдесяти тисяч жінок. Славенка Дракуліч написала нестерпну книжку. Тільки так її й можна було написати. — Ганна Улюра, письменниця, літературна критикиня

Для роботи над цим романом вона збирала свідчення реальних жінок, які стали жертвами подій у Боснії в 90-х роках. Це текст про насильство та смерті, які за собою принесла війна, про досвід, що переслідує жертву, а головне — про те, як цей досвід усвідомити, щоби спробувати жити далі. — The Devochki

Славенка Дракуліч «Вони б і мухи не скривдили»

Що перетворює цілком притомних та цивілізованих людей, які нічим не відрізняються від інших у буденному житті, на вбивць і ґвалтівників під час війни? І чи будь-хто з нас теж потенційно може стати злочинцем у відповідних умовах?

Шукаючи відповіді на ці питання, Славенка Дракуліч спостерігала за розглядами справ на засіданнях Міжнародного кримінального трибуналу в Гаазі щодо воєнних злочинів у колишній Югославії. За моторошними випадками насильства й смертями сотень тисяч людей авторка намагається розгледіти суть — причини конфлікту, що тлів упродовж певного часу, та суспільні зрушення й політичні жести, що зумовили його вибух.

 

Серб, хорват та боснієць грають у карти. Вони чудово послуговуються однією мовою, ділять між собою мусульманські страви без огляду на їх віросповідання. Тут немає агресії, словесних баталій чи, тим паче, насилля. Вони живуть в гармонії та спокої. Читають книжки, дивляться супутникові канали.  Та, на жаль, не в рідній їм колись Югославії. Не в Хорватії, Боснії чи Сербії, та навіть не Македонії чи Косово. Вони перебувають у Схевенінґенському таборі утримання в Гаазі, куди потрапили за ненависть одне до одного. Жахлива іронія епілогу твору Славенки Дракуліч залишає неприємне відчуття пустоти та образи. Утопічна атмосфера братерства та єдності між учорашніми заклятими ворогами змушує задуматись: для чого все це було? — Олександра Дмитренко, Літакцент

 

Тамара Марценюк  «Чому не варто боятися фемінізму?»

Як швидко й безболісно позбутися страшних і смішних стереотипів про фемінізм? У новій книжці Тамари Марценюк — огляд основних етапів світового феміністичного руху, його ключових постатей і праць, а також здобутків, що їх нині сприймаємо як належне. Крім історії та теорії, тут багато інформації про сучасні феміністичні тренди, фемактивізм, людей і організації, які нині працюють в Україні задля забезпечення рівних прав для жінок і чоловіків. До кожного розділу — посилання на тексти, фільми, відеолекції та інші корисні ресурси, що стануть у пригоді всім зацікавленим.

Наші страхи й конфлікти часто постають із непорозуміння, коли бракує інформації й домовленості про поняття та терміни. Незнання також дає ґрунт для маніпуляцій, і фемінізм – одна з тем, де вони спрацьовують бездоганно: чутливі для суспільства питання, можна легко розігнати емоції в медіа й мережах, провокуючи агресію. Книга Тамари Марценюк якраз може стати добрим запобіжником, адже вона пропонує структуровану інформацію, багато фактажу й посилань на джерела. Мені здається, навіть на людей, які «в темі», тут чекають відкриття. — Оксана Плаксій, випускова редакторка книги

Тамара Марценюк «”Захисники галактики”: влада і криза в чоловічому світі»

Якими чоловіки бачать себе і якими їх бачать інші, чого від них сподіваються і вимагають, за що засуджують і карають, як це позначається на можливостях самореалізації в суспільстві та загальній якості життя, як історично розвивалися уявлення про маскулінність і чому нині можемо говорити про кризу маскулінності — Тамара Марценюк пропонує відповіді на ці та багато інших запитань, спираючись на широку джерельну основу та власну дослідницьку роботу. Попри строгу систему викладу та численні посилання — як на академічні праці, так і на приклади з масової культури, зокрема список фільмів, рекомендованих до перегляду, — це не підручник, а радше захопливий довідник, що допоможе зорієнтуватися тим, для кого ця тема нова, і впорядкувати свої знання читачам і читачкам, які цікавляться питаннями гендеру.

 

Чоловік — це гендерна роль. І гендер є у всіх чоловіків, навіть в українських депутатів. Гендерна роль має властивість змінюватися, вона завжди обумовлена контекстом. Правда, змінюється вона повільніше, ніж контекст, і звідси всі складнощі. Але хороша новина в тому, що людина розумна може цей процес свідомо пришвидшити, особливо, зважаючи на вигоди. Я шалено раджу найкращу книжку українською, де маскулінінсть просто і цікаво розкладена по поличкам. Я сама звідти багато дізналася, признаюся, і досі використовую її як довідник: «”Захисники галактики”: влада і криза в чоловічому світі». — Анна Довгопол, експертка та тренерка з гендерних питань.