“Дорогий Леоніде Івановичу…”. Лист Юрія Шевельова до Леоніда Плюща
“Дорогий Леоніде Івановичу…”. Лист Юрія Шевельова до Леоніда Плюща

17 грудня 1908 року народився знаний український науковець, славіст-мовознавець, історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник наукового та культурного життя української еміграції Юрій Шевельов.

З нагоди річниці з дня народження інтелектуала пропонуємо до вашої уваги один з листів Юрія Шевельова до Леоніда Плюща із нової книги “Листування (1979-1995)”.

 

 

Дорогий Леоніде Івановичу,

був дуже радий Вашому листові (після чортячо довгої перерви), відповідаю одразу, поза чергою, хоч черга довга, відколи я повернувся з нашої незалежної демократії. Шкода, що пані Таня вже не пише коментарів до Вашого листа…

Найкумедніше, що мусимо помінятися ролями. Завжди я був песимістом, Ви навпаки. Тепер Ви в чорній розпуці, я мушу Вас потішати. Хоч і маю враження, що не так факти штовхають Вас до песимізму, як Ви того песимізму потребуєте і шукаєте.

Власне, вилущую з Вашого листа три головні пункти — 1. Бракує послідовної ідейної опозиції. Партократи мають вільну руку робити, що хочуть. 2. Стара організація культури розпадається. 3. Російська мова панує далі. Ну, і коли хочете, четвертий пункт — поява неодонцовців і брак опору й критики. Спробую подати тезоподібно заперечення або застереження.

1. Партократія, звичайно, може спробувати завернути речі назад. Я мав приємність познайомитися з Кравчуком і навіть стояти на бенкеті в Києво-Могилянській Академії поруч з ним (це був бенкет навстоячки). Мене вразила суперечність між образом, що він грає — доброзичливий батько народу — і тим, які злі у нього очі. І все-таки. По-перше, вони вміють керувати, а опозиція — не дуже. По-друге, для чого їм завертати, коли вони можуть мати
вигоди і психологічно, і економічно, і від доброго американського дядечка? А поза тим отаманщина у нас у характері і добрий батько народу — не найбільша небезпека. А зрештою, я не маю враження, що опозиція така вже беззуба.

2. Тут я згодний. Стара організація культури розпадається. Усі ці центральні інституції й публікації, включно зі Спілкою письменників мусять загинути (мавр зробив своє діло, мавр може йти). Моя книжка замаринована в «Дніпрі» навіки, і все-таки я не ремствую. На зміну прийдуть «дикі» рвачі-капіталісти. Я сам познайомився
з двома такими в Харкові. Вони видаватимуть г-но. Це не буде вічно і не кінець світу.

3. Що російська мова у Вірського! Я блукав між студентами КМогАк. Зі мною вони говорили по-українськи, між собою — так я чув, я всіх не підслуховував — тільки і виключно по-російськи. А це ж добирали еліту нації, урочисто вони складали присягу служити нації. Але де мова міста мінялася за місяць чи рік? Стрибки можуть бути (кількість переходить у якість — Ви цю мудрість знаєте), але для самого стрибка треба часу. Я говорив у Києві, Харкові, навіть Одесі тільки по-українськи, і все-таки мене всі розуміли, і майже всі відповідали по-українськи. З тим, щоб між собою негайно перейти на общепонятный. Ці процеси не відбуваються за рік…

4. Неодонцовцям не треба дати перерости в парамілітарію. Поки що цим ще не пахне, і тому, термінологією Сталіна, це не головна небезпека. Крен до донцовщини при відході від радянщини — логічний і майже неминучий. Я сам перші два роки після дерадянизації був такий (не організаційно). Коротко — я не бачу причин для паніки. Мої враження з подорожі поверхові, і не з «народними масами». Але те, що я бачив, не штовхнуло мене до відчаю. Поки що все або майже все йде «нормально» (улюблене слово на Україні), себто погано, але закономірно. Передбачити день завтрашній не можна, але головна небезпека все-таки поки що не зсередини, а з півночі. Та це поріг, якого Росія, мабуть, не переступить, поки залежить від американських доларів. Звичайно, Америка — на глиняних ногах, але тут від нас уже майже ніщо не залежить. Так що серця д’горі.

Звичайно, балет — це «солдатська муштра». Але все сучасне мистецтво таке саме. Коли вистава на Бродвеї йде 500 разів, де там місце для надхнення? Статті про Донцова я не передруковував, бо в ті роки, коли виходили мої книжки, вона була вже — і ще — не актуальна.

Скуратівський до мене поки що не звертався.

Церковні справи коментувати не беруся. Я людина не церковна; брехні й фальшу там повно, але я не беруся того розплутувати. У принципі може бути, що кгбізм Філарета не обов’язково виключає його з гри. Але знову — я на тому не знаюся.

Про відмінювання слова Україна в пресі я казав на київському форумі. Тут ми сходимося. Воно перетворюється на те, що Хвильовий звав «роздериротазівотним». Але і патос не може тривати вічно. І може він для нас застарів, (далі нерозбірливо — прим. упоряд.)

Що з Хвильовим у Канаді? Що з золотим перетином?

Перекажіть привіт п. Тані, скажіть, що її мені бракує. Що з Вашими синами?
Усім добром, —

Ю. Шевельов

Схожі новини