fbpx
Клуб бібліофагів в Урбані з Оксаною Забужко
Клуб бібліофагів в Урбані з Оксаною Забужко

Рік карантину чи не найдужче вдарив по нашому «культурному меню». Для багатьох стало несподіванкою, що цифрові технології не годні замінити живого доступу до рок-концертів і кінофестивалів, виставкових залів і театральних прем’єр, – що постійне переведення «в пікселі» хоч би й шедеврів рано чи пізно загрожує людині «зум-перевтомою».

Єдиним мистецтвом, яке від локдаунів не програло, а виграло, виявилась література. Попри нарікання видавців, попри згортання (сором’язливо пойменоване «переходом в онлайн») книжкових ярмарків і авторських виступів, закриття «фізичних» книгарень і банкрутства на світовому ринку цілих дистриб’юторських мереж, усе ж незаперечно, що завдяки карантину всі ми стали читати більше, і є поважні підстави вважати, що ця тенденція збережеться й надалі.

Однак читання – процес творчий. Прочитана книжка, як отриманий електрозаряд, хоче жити далі, передаватись від людини до людини, вмикати обмін думками й змінювати освітлення в довколишньому пейзажі. А на таку післядію (без якої «заряд» іде в землю й література неминуче занепадає) потрібна своя, окрема інфраструктура – спеціалізовані медіа, книжкові програми на телебаченні й бук-блоги з сотнями тисяч підписників, новочасні бібліотеки-хаби, розвинена комунікація всередині читацької спільноти – все те, що в Україні, де процес становлення власного книжкового ринку до 2014 р. блокувався штучно, станом на 2020-й просто не встигло ще гаразд сформуватися й увійти в силу… Знов, отже, ми не готові до змін, і знову цивілізаційні виклики заскакують нас зненацька.

Що можуть у цих умовах зробити люди, для яких повноцінне читання є доконечною складовою їхнього культурного раціону? Вочевидь, те саме, що віками робили їхні попередники, сходячись докупи чи то на бенкеті в Афінах часів Пелопоннеської війни, чи в київській професорській вітальні «м’ятежних» 1920-х на так звану, за давньою бароковою формулою, «чесну беседу» – обмінятися досвідом і навичками, які панівна культура їхнього часу відтискала на марґіналії. «Я знаю – ми тугі бібліофаги, і мудрість наша – шафа книжкова», – іронізував Микола Зеров над їхнім київським «симпозіоном» чумної доби, – а проте саме той «клуб бібліофагів», нині знаний під іменем неокласиків, і забезпечив у 20-му столітті українській культурі неперервану тяглість – всупереч усім, і ще й яким системним спробам ту тяглість перервати… Є навіть підозра, що на довгу дистанцію саме такі «клуби бібліофагів» і рухають культуру – запускаючи в хід ті механізми, котрі потім оприявнюються в масових процесах. І власне нові технології дають нам добру нагоду цю гіпотезу перевірити – зробивши сьогоднішній клуб відкритим і для сторонньої участи, навіть під час локдауну…

Отож запрошуємо приєднатись до нашого експерименту!

У новому, 2021-му році, у самому серці Києва, поблизу Майдану, на тихій вулиці, що носить ім’я ще одного славетного «бібліофага» – Бориса Грінченка, стартує спільний проект громадського простору «Urban Space 500» та видавництва «Комора», в межах якого Оксана Забужко щомісяця збиратиме приятелів-«бібліофагів» різного віку, щоб поговорити про наперед обрану «книжку місяця», – а ви зможете стежити за цим «літературним салоном» в режимі онлайн і навіть, при бажанні, долучатись до нього: за умови, що ви також «бібліофаг» і матимете що сказати по темі розмови.

Зустрічі Клубу бібліофагів відбуваються в кожен останній четвер місяця.

—————————————————————————————-

Перше засідання було присвячене обговоренню книги Мілєнка Єрґовича «Вілімовський» у перекладі з хорватської Ірини Маркової.

Учасники розмови:

🔸 Оксана Забужко,
🔸 Мирослава Барчук,
🔸 Люда Дмитрук,
🔸 Володимир Єрмоленко,
🔸 Іван Козленко,
🔸 Ірина Плехова та
🔸 Сергій Сингаївський.

Переплетіння доль, любов і смерть, приреченість і переосмислення сенсів — про це все і значно більше у розмові Клубу.

—————————————————————————————-

Лютий, який традиційно є місяцем Лесі Українки, цього року був особливий тим, що вся Україна святкувала 150-ту річницю з дня народження мисткині. Тож не дивно, що книгою місяця другого засідання Клубу став “Апокриф. Чотири розмови про Лесю Українку” авторства Оксани Забужко та предстоятеля Української греко-католицької церкви Блаженнішого Святослава Шевчука.

В засіданні взяли участь:

🔸 Оксана Забужко,
🔸 Олена Гусейнова,
🔸 Люда Дмитрук,
🔸 Володимир Єрмоленко,
🔸 Ірина Плехова,
🔸 Сергій Сингаївський та
🔸 Марина Саєнко у ролі модераторки.

—————————————————————————————-

У березні книгою місяця у Клубі бібліофагів стала новинка — останній роман фінської авторки Софі Оксанен «Собачий майданчик», в якому йдеться про Україну.

До участі долучилися:

🔸 Оксана Забужко,
🔸 Марина Саєнко,
🔸 Олена Гусейнова,
🔸 Тетяна Калитенко,
🔸 Ольга Ольхова та
🔸 Ірина Плехова

Цього разу розмова видалася тематично «жіночою» — учасниці поділилися враженнями від прочитаної книги в проєкції власного досвіду та зробили кілька літературних відкриттів.

—————————————————————————————-

Матеріал доповнюється…

Схожі новини