Попри те, що Словаччина є сусідкою України, сказати, що ми знаємо її літературу, практично неможливо. Переклади українською трапляються рідко, а ті, які існують на книжковому ринку, отримують неналежну увагу з боку літературознавців, критиків і звичайних читачів.

Легко бути мудрим заднім числом. Це слова з книжки хорватсько-шведської журналістки, есеїстки та письменниці Славенки Дракуліч про військових злочинців із лави підсудних Міжнародного кримінального суду в Гаазі та війну 1990-х років у колишній Юґославії.

Цьогоріч Чеська та Словацька Республіки відзначають сторіччя створення незалежної Чехословацької Республіки. У перекладацькому доробку «Комори» – кілька знакових для цих держав книг.

Цього тижня прочитала я дві химерні книжки. Обидві вони – про самих авторів.  Сирена «стоп» усередині завжди підвиває, якщо знаю, що автор пише про себе.

9 жовтня о 19.00 запрошуємо на розмову про книжку «Чому не варто боятися фемінізму» Тамари Марценюк, дослідниці, викладачки кафедри соціології Києво-Могилянської академії, що нещодавно вийшла друком у нашому видавництві за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.

Яцек Денель – польський письменник, перекладач, поет, займається живописом. Автор романів «Ляля», «Сатурн», «Матінка Макрина», «Кривоклят», збірки оповідань «Бальзакіана», книжок «Фотопластикон» і «Космографія». Отримав чимало літературних нагород і відзнак, серед яких – паспорт «Політики» і премія фундації Косцєльських (Женева). Як писала свого часу про Денеля «Газета виборча», важко уявити, що романи написані молодим чоловіком – […]

Коли ще звірі говорили, то і люди збиралися біля ватри і розповідали одне одному історії про світ навколо. Так з’явилася міфологія. Потім почали розповідати історії про себе; так з’явилася література. Згодом захопилися історіями про свої родини. Так з’явився роман.

Вона сідає в потяг «Прага – Чеські Будєйовіци». У південній Чехії не була п’ятнадцять років зі своїх сорока одного. В цій подорожі у неї є два правила: не брехати і не плакати. В її руках папірець зі списком імен: «Тато, Гонза, Анна, Мілада, Зденєк, Тушл, Докторка, Бертак, Хозе, Надя, Петр, Оліна». Всього – дванадцять.

Новий переклад роману відомого польського письменника Яцека Денеля «Матінка Макрина» базується на одній призабутій містифікації 19 століття про настоятельку мінських василіянок і її семирічні переслідування й муки за віру. За життя містифікаторку не викрили, а польські поети Юліуш Словацький і Адам Міцкевич навіть написали про неї поеми.

Може, то є випадковий збіг, що вся сучасна фінська проза, яку мені доводилося читати, – це спокійний і рафінований безум (а у збіги не вірю). Чоловік повертається з відрядження, на дорозі підбирає пораненого зайця і починає тинятися країною без мети і системи. Дівча відвідує бабусю, і припиняє раптом їсти.