Може, то є випадковий збіг, що вся сучасна фінська проза, яку мені доводилося читати, – це спокійний і рафінований безум (а у збіги не вірю). Чоловік повертається з відрядження, на дорозі підбирає пораненого зайця і починає тинятися країною без мети і системи. Дівча відвідує бабусю, і припиняє раптом їсти.

Поява книжки симптоматична для українського суспільства, в якому письменник виконує, окрім власне мистецької, ще й кропітку громадянську працю. Зокрема, як інтелектуальний і моральний авторитет для співгромадян постійно оцінює явища вітчизняного суспільно-політичного життя.

Друга світова війна. Молода словачка Зузана закохується в радянського партизана Алєксєя. Чоловіка убивають німці.

Мені доводиться читати багато літератури, писаної жінками, для жінок чи про жінок – і зовсім не обов’язково, щоб усі ці опції водночас збігалися в триєдиній єдності та творили загадковий дискурс іншого.

Історія, якою так часто і вправно маніпулюють політики, заграла новими барвами в романі Олега Коцарева «Люди в гніздах», що побачив світ у видавництві «Комора».

Добро й зло знаходяться у вас самих, тож не шукайте його зовні.  Іво Брешан «Астарот» Угода з дияволом – це культурний мотив, поширений в переказах і легендах середньовічної Європи, який, проте, і досі не втрачає своєї популярності. Звісно, найвідомішою в даному контексті є легенда про доктора-чорнокнижника Фауста, котрий уклав угоду з Мефістофелем.

Бум родинних саг на тлі катастроф ХХ століття породжує в українських читачів запит на свій аналогічний текст. Щоправда, поки така література на матеріалі нашої історії створюється здебільшого за кордоном.

Який збіг: цей роман трапився мені невдовзі після відвідин Черкас, які вразили своєю трагічною красою — красою затопленої частини міста й довколишніх сіл. Для створення Кременчуцького водосховища затоплено 212 сіл, або 39,6 тисяч дворів, із населенням 133 тисячі осіб. Але Кременчуцьке — не єдине водосховище, а водосховища — не єдина мета, для якої затоплювали села.

Українські літератори написали чимало родинних саг, і їх видання подекуди починає ставати схожим на конвеєр. Деякі напрацьовані прийоми та правила повторюються, а творчі знахідки зустрічаються дедалі рідше. Не дивно, що автори, схильні до критичного погляду на літературу та пародій, до яких належить і Олег Коцарев, убачають у цьому привід для кепкування.

Славенка Дракуліч – хорватська письменниця та журналістка, феміністка, критикиня комунізму, а також гостя цьогорічного «Книжкового Арсеналу». Її книга «Вони б і мухи не скривдили: Воєнні злочинці на суді в Гаазі» була вперше опублікована ще у 2003 році і отримала схвалення від поціновувачів літератури факту у світі.