Наприкінці 2021 року у видавництві «Комора» вийшов друком роман відомої чеської письменниці, сценаристки та телеведучої українського походження Галини Павловської «Дякую за кожний новий ранок».

Дорогі мої українські читачі!

Зізнаюся, що вже понад двадцять п’ять років я чекаю на той момент, коли ця моя історія потрапить до вас. Щиро дякую всім, хто допоміг цьому нарешті статися. Зокрема, Ользі Перебийніс — за її чудовий переклад.

Дозвольте мені розповісти трохи про себе. Я народилася в центрі Праги. З вікон нашої квартири було видно Національний театр і Влтаву. Мій тато завжди казав мені, що майже такий самий краєвид відкривався у нього вдома в Ясіні з дзвіниці церкви на річку Тису. Моя мама здобула педагогічну освіту і працювала вчителькою, але після знайомства з татом, який вчився на юридичному, й сама туди вступила. А закінчила університет вона навіть раніше за тата, бо не мала таких, як у нього, проблем із комуністичним режимом і КҐБ. Тата виключили в 1948 році, а диплом йому вдалося отримати лише в 1990-му.

Із татом я завжди розмовляла виключно українською мовою, а з мамою — чеською. Чи не щодня до нас у гості приходив татів брат — дядько Степан, який повернувся з ҐУЛАҐу, де провів в ув’язненні дванадцять років. З татом вони постійно обговорювали ситуацію в Україні — ні про що інше у нас вдома мова не йшла. Завдяки татові в мене було дивне дитинство. Власне, воно було чудове, бо в ньому завжди знаходилося місце для чогось більшого, ніж «що з’їсти» чи «як розважитися». Йшлося про свободу, гордість і надію!

Саме цими цінностями я завжди керувалася у своїй творчості. Якщо ж до цього додати ще й розсудливість, прагматизм і чорний гумор моєї мами, то вийде саме та суміш, яка характеризує мій літературний стиль. Я пишу від першої особи, всі почуття, які я описую, абсолютно автентичні, і лише окремі ситуації драматизую навмисно. Інколи я кажу собі, що в моєму житті «все погане зі мною сталося насправді, а все хороше я собі придумала».

Дорогі українські читачі! У Чехії я закінчила факультет кінематографії. За моїми сценаріями знято десь із тридцять телевізійних і сім художніх фільмів. Два з них здобули найвищі чеські кінематографічні нагороди й відзнаки. Найуспішнішим став саме фільм «Дякую за кожний новий ранок». Завдяки цій моїй історії багато людей у Чехії почали дивитися на українців інакше — з більшою симпатією і розумінням.

Мій батько про свій народ ніколи не жартував. Однак, на мою думку, добрий гумор завжди має право на існування. Тому, пишучи «Дякую за кожний новий ранок», я вклала в цю книжку чимало перебільшень та водночас і всю любов, на яку я була здатна.

Я написала тридцять три книжки. Гадаю, що лише в одній із них не фігурує Україна. В усіх інших вона так чи інакше присутня. Мій тато був великим романтиком, і я успадкувала це від нього. Вірю, що на Україну чекає (хоч, можливо, не одразу) чудове майбутнє. У ній жили, живуть і будуть жити скромні люди, які люблять історії, вірші й свою країну. Сподіваюся також, що вони вміють сміятися. Зокрема, й із самих себе.

Дякую за увагу.

Ваша Галина Павловська

(мінімум на п’ятдесят відсотків українка)