fbpx
Післямова Ірини Забіяки до книги “Сатурнін” Зденєка Їротки
Післямова Ірини Забіяки до книги “Сатурнін” Зденєка Їротки

Книга мого серця

Таку, трохи пафосну, назву мало опитування читачів, проведене Чеським телебаченням у 2009 році. У фінал цього конкурсу вийшло 12 книг із усього світу, зокрема «Гаррі Поттер», «Володар перснів», «Маленький принц», «Ми всі з Гамірного». Про них зняли короткі документальні фільми, і глядачі мали чотири місяці, аби віддати голос за свого улюбленця. Ним із великим відривом став «Сатурнін». 

Це перша з двох книг, які написав Зденєк Їротка (1911–2003). До початку 1940-х він був досить далекий від літератури. Навчався у будівничому інституті, служив і працював в армії, пізніше — у Міністерстві суспільних робіт. Однак завжди любив і вмів розповідати дотепні історії, тож якось Ян Дрда запропонував йому записати й опублікувати одну з них. Тоді життя Їротки радикально змінюється, він починає співпрацювати з «Народною газетою», гумористичним тижневиком «Дикобраз», Чехословацьким радіо. Пише фейлетони, сатиричні художньо-публіцистичні тексти, та радіоп’єси. Великих творів у Їротки тільки два: романи «Сатурнін» (1942) і «Чоловік із собакою» (1944).

«Сатурнін» з’являється тоді, коли колишня Чехословацька республіка вже три роки називається Протекторатом Чехії та Моравії. Саме того року, коли у Празі було вбито очільника Протекторату Рейнгарда Гейдріха, і на знак помсти за це вбивство нацисти повністю спалили село Лідице, де начебто переховувалися організатори атентату, а його мешканців розстріляли чи відправили у концтабори. Ніщо з цього не увійшло до роману.

За спогадами родини, Їротка писав роман у ванній, тому що це було єдине місце, де можна було вмикати світло, не боячись порушити наказ про обов’язкове затемнення міста. Цей факт обіграний у вставному епізоді роману, коли герой навпомацки зашторює вікна, а потім у темряві шукає вимикач у будинку друга. Одне речення серед двадцяти шести розділів нагадує про те, що прекрасні часи, описані у тексті, минули. На них натякає й ім’я головного персонажа — слуги Сатурніна, що перегукується з іменем римського бога, який не лише відповідальний за плодючість і циклічність змін, але також є символом Золотої доби.

Бо у 1942 році, звісно, чехи ще не знали нічого про 1948-й, коли до влади прийдуть комуністи, про політичні чистки і заборони початку 1950-х, про 1968-й і радянські танки чи про застійну нормалізацію. Однак відчуття, що щасливі роки завершилися, вже було. Ця Золота чеська доба припала на часи т. зв. першої республіки — від 1918 року, коли було засновано незалежну Чехословаччину на чолі з Томашем Масариком, до 1938 року і Мюнхенської угоди, яка відібрала Судетську область і фактично дала змогу розпочати окупацію Чехословаччини німцями. Ці двадцять років були успішними в економічному й культурному плані і забезпечили добрий імідж державі. Попри безліч труднощів і непорозумінь (наприклад, у питанні національних меншин) «татусеві Масарику» вдалося побудувати країну, де можна було насолоджуватися життям і творити. На початку цього періоду, у 1921 році, Франя Шрамек завершує імпресіоністичний роман «Срібний вітер». У ньому йдеться про становлення молодого та ідилічного юнака, який відчуває подих нового, щасливого майбутнього, той-таки срібний вітер. Ця книга ніби передчуває ту Золоту добу, яку «Сатурнін» завершує. Цікаво, що у 1954 році саме за Шрамековим романом було знято фільм, який мав би надихати чехів на творення щасливого майбутнього вже на засадах комунізму. Натомість «Сатурнін» лишився у літературі і заслужив читацьку любов своєю понадчасовістю, якоюсь трохи наївною вірою в те, що десь і колись обов’язково мав бути великий дідусів дім, літо, чарівна закоханість і пригоди.

 

Ілюстрації Марії Кінович

Роман починається міркуванням про розподіл людей на три категорії, залежно від того, як ці люди поводяться, коли мають перед собою миску з тістечками «Картопля». Ці тістечка вже стали мемом, а сцена легко впізнається. Вона збережена у фільмі, знятому за мотивами книги у 1994 році, і у численних театральних та радіовиставах. Звісно, вона є у всіх 24 виданнях роману, і в кожному перекладі «великими» й «малими» мовами. У цій сцені ми знайомимося з Сатурніном, який здатен так захопитися ідеєю «картоплин» у повітрі, що реалізує її — і справжні тістечка літають над головами справжніх відвідувачів кав’ярні. Протягом усього роману Сатурнін втілює в життя те, що його господареві видається неможливим, виступає чарівником, фокусником, людиною з надможливостями, таким собі суперменом на службі у звичайного хлопця. Ми майже нічого не знаємо про його минуле чи майбутнє, він приходить нізвідки і зникає в кінці книги. Але за цей час він встигає дати не лише своєму господареві, а й нам, читачам, урок поводження із життям — бути щирими у своїх вчинках, не боятися робити нове, бути підготованими, відкритими і цілеспрямованими. Врешті, бути вільними. Що не дуже пасує до нацистського чи комуністичного режимів, але жоден із них дивним чином книгою не зацікавився. Тож роман про свободу, радість життя і долання внутрішніх демонів спокійно собі спілкувався з читачами у часи політичних і суспільних криз, і продовжує це робити й нині. Чи не є це найбільшим авторським фокусом?

Безумовно, секрет успіху «Сатурніна» схований і в дотепності, якою ця книга просякнута наскрізь. Це той стриманий і тонкий гумор, який часто називають англійським. Тому серед попередників Їротки — британські письменники Джером К. Джером і Пелем Гренвіль Вудгауз. Серія романів останнього про пана Вустера та його камердинера є хрестоматійною й вплинула на стиль багатьох, не лише англомовних, письменників 20 століття.

Цей гумор часто ґрунтується на мовних іграх, найяскравіший приклад цього — тітка Катержіна, яка доречно і недоречно сипле прислів’ями та приказками, виголошує довгі промови, в яких за деревами не видно лісу. Та й сам автор часто будує оповідь так, що читачі несподівано для себе проходять усі стадії здивування, нерозуміння і врешті — сміху, як-от у випадку з Марком Аврелієм. Ще один гумористичний складник роману — пародіювання, зокрема і жанрів масової літератури. Історія, розказана тіткою Катержіною про квіточку Марту, — вдала стилізація жіночого роману, а на останніх сторінках ми бачимо пародію на вестерн, соціальний роман, а також висміювання їх загальних місць. У тексті, написаному ще до постмодернізму, інтертекстуальність відіграє надзвичайно важливу роль. Алюзії на тексти чеської та світової культури не завжди легко розкодувати, часом вони пов’язані із конкретними літературними творами (як-от у випадку посилання на роман Дрди), але такі маленькі головоломки розширюють горизонт читання і приносять додаткову насолоду тим, хто їх розгадав. Тим, кому це не вдалося, нудно також не буде. Бо в романі кепкують над значною кількістю людських стереотипів, вад і обмежень, які мають справді позачасовий характер. Іноді просто-таки хочеться вигукнути: «Та нічого ж і не змінилося!». Маленькі бонвівани, нахабні родички, несміливі закохані, старенькі дідусі з історіями про минуле все ще серед нас, і часом так не вистачає Сатурніна.

Окрім «Сатурніна», Їротка є ще автором детективної пародії «Чоловік із собакою», але більше великих текстів у його творчості немає. Він писав для газет і радіо, активно працюючи до 1968 року. Був членом комуністичної партії, і ймовірно, досить добре розбирався в тому, що відбувалося навколо. Можливо, саме тому й не писав. У 1968 році він активно виступив проти вступу військ країн-учасниць Варшавського договору до Чехословаччини і придушення Празької весни. За його словами, тоді «партія від нього очистилася», а він почав жартувати, що час писати продовження відомого роману «Сатурнін у російському полоні». Нічого такого врешті створено не було, хоча читачі не раз зверталися з подібними проханнями. У 2017 році на поличках книгарень з’явилося, однак, видання «Сатурнін повертається», автором якого є колишній чеський політик і публіцист Мірослав Мацек. Але ані критики, ані читачі цього продовження не сприйняли.

Гумор у різних варіаціях тісно пов’язаний із образом чеської літератури, кіно і мистецтва. «Сатурнін» пропонує нам ще одну версію цього гумору. Фейлетонне начало, якого надав своєму романові Їротка, робить цей гумор по-своєму унікальним. Він далекий від зображень і викриття конкретного часу чи конкретної суспільної ситуації, а тому зберігає свою відкритість та викликає інтерес у читачів різних поколінь і різного походження. Чудово, що тепер і українські читачі можуть прожити свою відпустку у домі дідуся разом із Сатурніном, тіткою Катержіною, Мілоушем, панною Барборою та доктором Влахом.

Гарного вам відпочинку!

Ірина Забіяка, перекладачка

Схожі новини