Право жінок на освіту. Уривок з книги Тамари Марценюк «Чому не варто боятися фемінізму»
Право жінок на освіту. Уривок з книги Тамари Марценюк «Чому не варто боятися фемінізму»

Уперше європейські університети відкрили двері для жінок лише наприкінці ХІХ століття. Звісно ж, були противники надання жінкам права на освіту. Вони шукали різноманітні аргументи проти розширення освітніх прав жінок, апелюючи насамперед до шкоди освіти для «основного суспільного обов’язку» жінки — материнства. Наприклад, 1873 року професор Гарвардської медичної школи Едвард Кларк (Edward H. Clarke) написав працю «Стать у освіті, або Справедливий шанс для дівчаток» (Sex in Education; or, A Fair Chance for the Girls), у якій висловився про шкоду освіти нарівні з чоловіками для дівчаток і жінок, зокрема для жіночої репродуктивної системи. Він вважав, що жіночі освітні здібності обмежені фізіологією. Що в процесі отримання освіти енергія в жінки відводиться від репродуктивних органів до мозку, і це загрожує здоров’ю жінки.

Свою теорію Едвард Кларк підтверджував спостереженнями з життя, які зафіксовано в його книжці — зокрема що жінки з вищою освітою мають менше дітей, ніж жінки без вищої освіти. Нині ми розуміємо безпідставність і безглуздість таких соціобіологічних пояснень. Але на той час схожі думки мали чималу вагу та перешкоджали жінкам боротися за право доступу до вищих навчальних закладів.

Вільям Джейнс у «Історії американської освіти» зазначає: «одна з найцікавіших сторінок у історії американської освіти — це залучення до навчання жінок і людей не європеоїдної раси, у тому числі корінних американців, латиноамериканців і американців азійського походження».

Після Війни за незалежність (1775–1783) уряди деяких штатів, наприклад Массачусетсу, вирішили, що хлопчики та дівчатка вивчатимуть ті самі предмети в початковій школі. Утім, навіть така освіта була значною мірою гендерно сегрегована. Хлопчиків спонукали опановувати певну професію, бути лідерами громад. Головна мета освіти дівчат полягала радше в тому, щоб вони могли передавати корисні знання дітям.

Навіть вища освіта була покликана робити з чоловіків головних годувальників родини, а з жінок — цікавих для чоловіків дружин і «вправних господинь». Фактично тільки в 1960–1970­-х роках у США дівчаток почали заохочувати вивчати, наприклад, промисловий дизайн, а деякі хлопчики стали освоювати дисципліни, потрібні для ведення домашнього господарства. У коледжах у ХІХ столітті також навчалися тільки чоловіки, до того ж найбагатші (приблизно 1% усіх чоловіків).

Окрім того, вважалося, що засвоєння знань буде найефек­тивнішим, якщо чоловіки та жінки навчатимуться окремо. Жіноча семінарія, заснована 1822 року в місті Трой, штат Нью­-Йорк, уперше запропонувала жінкам якісну вищу освіту. Протягом 1822–1872 років понад 12 000 жінок здобули освіту в цьому навчальному закладі. Тройська семінарія стала першим вишом, у якому навчальний план був по суті таким самим, як і в чоловічих навчальних закладах. У 1900­му році в Сполучених Штатах працювало вже 150 жіночих коледжів.

Хоча вже 1870 року більше жінок відвідували змішані колед­жі, ніж суто жіночі вищі навчальні заклади. У Корнеллі (Cornell University), останньому з коледжів Ліги плюща, який відкрив Елітні навчальні заклади США свої двері 1868 року, чоловіки і жінки відразу почали навчатись разом.

 

Ілюстрація Марії Кінович

А втім, у США навіть до середини минулого століття ситуація була не надто перспективною. Наприклад, у медичних, економічних і юридичних вишах наприкінці 1960­х років жінки становили лише 5–8% студентів.

У відомому Гарварді, який нарешті очолить жінка, якихось 50 років тому викладачами були тільки чоловіки. А влітку 2018 року Дрю Ґілпін Фауст (Drew Gilpin Faust) стане 28­-ю президенткою Гарвардського університету.

На території сучасної України саме світська жіноча освіта почала формуватися з другої половини ХVІІІ століття. Інститут шляхетних дівчат при Смольному монастирі в Петербурзі — перший світський навчальний заклад для жінок Російської імперії, до якої на той час належали українські землі. Мета такого навчання полягала в тому, щоб «дати державі освічених жінок, добрих матерів, корисних членів сім’ї й суспільства».

Уперше про потребу допуску жінок до вищої школи в Росії заговорили на початку 1860­х років. Тоді своє бажання слухати лекції університетських професорів виявила група киянок, які звернулися з відповідним проханням до університетської ради.

Дослідниця жіночої освіти Катерина Кобченко зазначає: «Ведучи мову про перших жінок­-студенток, піонерок вищої жіночої освіти, неможливо, звичайно, створити їх узагальнений образ, натомість можна виділити певні спільні риси, які визначали мотивацію до навчання, форми студентського життя й подальших професійних шляхів».

До речі, Швейцарія була однією з перших європейських країн, які надали можливість навчатися жінкам, включно з іноземками. 1865 року першою студенткою університету Цюриха стала Надія Суслова, яка вже через два роки першою серед євро­пейських жінок отримала ступінь докторки медицини. Надія Суслова була прикладом для наслідування. Уже з 1870­х років до Цюриха починають активніше приїздити жінки з Російської імперії, аби мати можливість здобувати вищу освіту у Швейцарії. Хоча це «вікно в освіту» для жінок досить швидко зачинилося. Через ризик імпортування до Російської імперії «небезпечних» політичних ідей 1874 року уряд офіційно заборонив навчання жінок, які були підданими Росії, у Цюриху. У результаті з усіх російських студенток 1870­х років завершити навчання в Цюриху змогли лише приблизно 20%.

Жінки починають захищати докторські дисертації. Наприклад, 1874 року в німецькому Геттінгені Софія Ковалевська захистила докторську дисертацію з математики, а її подруга Юлія Лермонтова — з хімії.

Тобто початковий етап руху жінок за освіту, незважаючи на обмежені можливості навчатися на батьківщині або й вимушені освітні поїздки за кордон, сприяв появі низки знаних жіночих особистостей, які виявили себе в різних сферах діяльності.

Наприкінці 1870­х років з’являються перші жінки, які змогли здобути освіту на батьківщині, зокрема у Вищих жіночих курсах — приватних вищих школах, у яких університетські професори фактично викладали слухачкам предмети з курсу вищої освіти. На відміну від жінок, що їхали за кордон вивчати медицину, більшість курсисток вищих жіночих курсів, які діяли в межах Російської імперії (у Петербурзі, Москві, Києві та Казані), готувалися до вчительської праці й вибирали для вивчення гуманітарні предмети. Як зазначає Катерина Кобченко, загальна кількість випускниць Київських курсів, які діяли в період 1878–1889 років, не перевищувала 1200 осіб. До того ж серед них кількість тих, хто завершив повний навчальний курс, становила приблизно третину. Серед причин такої ситуації — невизначеність статусу курсів, велика плата за навчання. Справді, дозволити собі платне чотирирічне навчання, не підтверджене жодними правами, могли далеко не всі охочі жінки. Фактично лише 1911 року випускниці вищих жіночих курсів отримали рівні зі студентами права на наукову працю та кар’єру.

Як зазначає докторка історичних наук, дослідниця жіночого руху Оксана Маланчук-Рибак, серед перших жінок з України, які отримали дипломи про вищу освіту, — Софія Ковалевська (згодом стала першою жінкою, удостоєною звання почесного члена Паризької академії), Олександра Єфименко, Софія Окуневська, Софія Русова, Софія Щербина та інші.

Важливі історичні події також сприяли емансипації жінок. Наприклад, збільшення кількості професорських стипендіаток в Університеті Святого Володимира (тепер Національний університет ім. Т. Шевченка) стало можливим у період Першої світової війни, яка відкрила ширші можливості працевлаштування жінок, а також — після 1917 року на хвилі чергової революційної лібералізації академічного життя.

Жінки, які мали фінансову можливість, відкривали освітні заклади, щоб інші жінки могли навчатися. Наприклад, Христи­на Алчевська (1841–1920) заснувала Харківську жіночу недільну школу. У школі навчалися жінки різного віку — служниці, модистки, робітниці фабрик, дружини та доньки ремісників. Курс навчання відповідав програмі початкових училищ.

Тобто, як засвідчили результати першої хвилі фемінізму, ви­ща освіта — важливий крок для жінок у доступі до публічного життя.

Не без допомоги чоловіків

Зрозуміло, що саме чоловіки на той час мали більше прав і можливостей публічно виступати та бути почутими. І тих, хто боровся за права жінок, було чимало. Навіть слово «фемінізм» уперше вжив 1837 року французький мислитель Франсуа Марі Шарль Фур’є. Зокрема він заявляв, що розширення прав жінок є умовою соціального прогресу. Хоча активістки першої хвилі не використовували цю назву, їхні наступниці «привласнили» влучне французьке слівце для маркування своєї діяльності.

Чоловіків, які підтримували жінок, було чимало. Німецький філософ Теодор Ґоттліб фон Гіппель (Theodor Gottlieb von Hippel, 1741–1796) у праці «Про поліпшення цивільного становища жінки» (Über die bürgerliche Verbesserung der Weiber, 1792) критично зазначав: «Жінкам вбили в голову, що вони неспроможні до незалежної політичної діяльності».

Британський економіст і філософ Джон Стюарт Мілль (John Stuart Mill, 1806–1873) у праці «Про підпорядкування жінки» (The Subjection of Women, 1861) писав, що «законодавча підтримка підпорядкування однієї статі іншій — шкідлива та є однією з головних перешкод на шляху до загальнолюдського вдосконалення». А 1867 року він представив у парламенті петицію на користь виборчих прав жінок.

Чоловіків, які борються поряд із жінками за гендерну рівність, називають феміністами. Профеміністичний чоловічий рух — явище, яке існує не один десяток років. Активісти та інтелектуали переконані, що патріархат і жорсткі гендерні ролі — це те, що гнітить усіх незалежно від статі.

Під час Війни за незалежність США (1775–1783) чимало відомих діячів виступали за вдосконалення системи освіти для жінок. Серед них був і Бенджамін Раш (Benjamin Rush, 1745–1813), який підписав Декларацію незалежності. Раш став одним із видатних борців за освітні права жінок та запропонував нову модель жіночої освіти (йдеться саме про заможних жінок), до якої увійшли англійська мова, музика, танці, наука, бухгалтерія, історія та моральна філософія.

 

Схожі новини