fbpx
Презентація роману Софі Оксанен «Собачий майданчик» на Книжковому Арсеналі
Презентація роману Софі Оксанен «Собачий майданчик» на Книжковому Арсеналі

26 червня у Києві на Книжковому Арсеналі відбулася презентація українського перекладу книги Софі Оксанен «Собачий майданчик» — роману авторки зі світовим ім’ям про Україну. Ключовим питанням, яке порушує письменниця у своїй книзі, є проблема комерційного донорства та сурогатного материнства.

З моменту виходу книги в світ минуло вже кілька місяців, до видавництва надійшло багато відгуків, однак серед них є питання, яке найбільше цікавить читачів, — як Софі Оксанен вдалося так детально описати українську реальність та її зміни в часових епохах?  Під час презентації нам вдалося це з’ясувати.

Спеціально для цієї події письменниця записала інтерв’ю-презентацію, де розповіла нові деталі про книгу та роботу над нею, а також представила свого друга — директора туристичної агенції Nordic Travel Ігоря Кучера, який був її літературним консультантом.

Ігор Кучер став спеціальним гостем презентації роману Софі Оксанен «Собачий майданчик» на книжковому Арсеналі. Він розповів про свою участь у роботі над книгою та поділився інсайдерськими деталями.

Знайомство з Софі Оксанен

Сьогодні я — амбасадор Софі в Україні. Я написав їй, що мене запросили виступити на цій події і вона схвалила це рішення, тож я отримав, так би мовити, її офіційне благословіння розповісти вам дещо про передісторію написання книги.

Я познайомився із Софі восени 2014 року у Львові. Я був там проїздом, повертаючись із Польщі до Києва, і  випадково дізнався, що Софі саме виступає у Львові на Форумі видавців. До того часу я вже прочитав її роман «Очищення», який нині є бестселлером – і фінським, і світовим. Отож, я вирішив завітати й послухати її, і був здивований тим, що відвідувачів на події було зовсім небагато. Після виступу до письменниці як зазвичай почали підходити люди, фотографуватися, брати автографи. Я знаю фінську мову, це для мене робочий інструмент, крім того, я також давно зрозумів, що це щось на кшталт ключа до фінських сердець. Оскільки фінів всього 5 млн, а незалежність вони здобули у 1917 році, то кожного разу, коли вони чують, що якийсь іноземець говорить фінською мовою, у них відбувається певний культурний шок. І це найпростіший спосіб познайомитися і поспілкуватися з ними – просто підійти й заговорити фінською.

Так трапилося і з Софі: я підійшов, ми почали розмовляти і, дізнавшись, що вона має не до кінця організоване дозвілля у Львові, я запропонував їй показати місто. Так і сталося, ми зустрілися біля пам’ятника Шевченку, погуляли і повечеряли в одній із колоритних львівських кнайп. Після цього підтримували зв’язок, листувалися, навіть пробували організувати допомогу для української армії із Фінляндії.

А потім одного дня Софі написала, що планує писати роман про Україну, і запитала, чи зможу я допомогти їй організувати дослідницьку поїздку.

Візит Софі Оксанен в Україну

Ми були в Дніпрі, потім поїхали в Одесу, а завершили подорож у Києві. Цікавий факт: коли ми спілкувалися про цю поїздку, я був упевнений, що вона прилетить із фотографом, вони ходитимуть разом, Софі робитиме нотатки, а фотограф усе фіксуватиме, щоб не проґавити жодної деталі. На моє здивування, ніхто нічого не записував і не фотографував, ми просто гуляли містом, спілкувалися на різні теми. Потім виявилося, що це не фотограф взагалі, а чоловік Софі, а сама авторка в принципі ніколи нічого не записує. Втім, коли я почав читати рукопис, з’ясувалося, що все, що ми бачили й про що говорили, відображено на сторінках роману з неймовірною точністю. Іноді якісь речі, на які я не звертав уваги, вона помічала і фіксувала в пам’яті.  Візит в Одесу був нетиповим, ми потрапили в сильний шторм, дерева падали на автомобілі, не стало світла і це теж знайшло відображений в романі.

Через якийсь час після цієї поїздки Софі попросила мене стати першим читачем її рукопису. Звісно, відмовитись від такої честі я не міг.

Дуже цікаво було побачити в рукописі історії, які я розповідав їй чи які ми побачили в Україні. Там є деякі історії-спогади з мого дитинства, спогади мого діда, моїх батьків. Так і було створено атмосферу України 90-х, 2000-х. Ще одна цікава деталь: у той час у мене на балконі робив ремонт майстер родом із Донецька, ремонт затягнувся і він за цей час встиг розповісти мені багато різних історій з дитинства. Я згадав про це у онлайн-спілкуванні з Софі, вона зацікавилася, і деякі з цих історій також потрапили в книгу.

Мій же рід з Вінничини, тому про Донбас я не міг розповісти багато.

До речі, у Дніпрі ми з Софі їздили на кладовище “кримінальних авторитетів” 90-х, досить колоритне місце, усі ці пам’ятники дуже багато розповідають про той час. Також там нам випадково вдалося потрапити на територію елітного житлового комплексу приватних будинків за межами міста. Там кругом діє пропускна система, шлагбауми, охоронці, але коли ми під’їхали, один із охоронців переплутав нашу машину з іншою і підняв шлагбаум. Так ми потрапили на територію, і це допомогло Софі описати в романі умови життя заможних мешканців Дніпра. Також ми їздили в будинок Януковича, і якісь деталі для роману були взяті і звідти, наприклад, книжки, які стоять на полиці виключно як візуальна прикраса.

Робота з деталями

Коли я почав читати рукопис, першою думкою було “Це катастрофа для іміджу України!” Та потім я швидко зрозумів, що правду потрібно розповідати, а замовчування і прикрашання — це радянський підхід, який веде в нікуди.

Звісно, я дуже переймаюся за імідж України, особливо як керівник туристичної компанії. Хочеться, щоб фіни більше приїжджали в Україну.

Після того, як я прочитав текст, ми ще багато чого обговорювали. Софі виявилася надзвичайною перфекціоністкою, деякі речі ми в прямому сенсі досліджували, щоб усе максимально відповідало дійсності. Багато, звісно, я й так знав, і підказував, що варто було б змінити, наприклад, одяг провідника в потязі чи колір закордонного паспорта, але деякі речі, як-от пісня, яка наприкінці 90-х звучала на вокзалі у Дніпропетровську, коли потяги прибували і відбували, — про це доводилося розпитувати. Я розшукував своїх знайомих з Дніпра, і дізнавався.

Навіть з іменами у Софі дуже непростий підхід. Вона обирає імена персонажів дуже точно, стежить, як вони звучатимуть для фінів. Для нас звичними є зменшено-пестливі форми імен, тоді як у фінів такого нема. Наприклад, Олександр, Саша, може мати варіант Сашуня. У фінській це звучить як форма партитива. Також Софі радилася вже з фінами, які асоціації у них викликає те чи інше слово. Ім’я «Андрій», наприклад, вона забракувала, бо воно для фінів надто схоже на «Олексій». Тож вибір був дуже-дуже ретельний.

Екскурсійний тур за мотивами роману

За мотивами роману я створив цілий тур для іноземців, але через пандемію його не було втілено. Єдиний тур, який відбувся, — це тур для фінських журналістів.

Вже після виходу роману фінською мовою сюди приїжджали журналісти з Фінляндії, які писали статті  про Україну і так підвищували інтерес до нашої країни. Ми з ними були в Дніпрі та в Києві.  У 2020 році планувався запуск туру для всіх охочих, але поки його відкладено на невизначений час. Тур мав би охоплювати Київ, Дніпро й Одесу. Багато уваги в книжці приділено Сніжному, але це зараз окупована територія, тому туди, звісно, не потрапити.

Схожі новини