fbpx
У «Коморі» виходить друком книжка Владіміра Камінера «Втрачене літо. Дойчланд курить на балконі»
У «Коморі» виходить друком книжка Владіміра Камінера «Втрачене літо. Дойчланд курить на балконі»

На початку червня у «Коморі» вийде друком новинка — книга відомого німецького письменника Владіміра Камінера «Втрачене літо. Дойчланд курить на балконі». Це книга про великий світовий локдаун і те, як Німеччина і  всі ми його пережили.

Весна 2020 року. Люди поволі прокидались від зимової сплячки, мружилися на сонці й уявити не могли, що чекає на них попереду. У далекому Китаї застуджений панцерник буцімто чхнув на хворого кажана — і так народився вірус, що паралізував світ. Але це не вплинуло ні на допитливість, ні на гумор Владіміра Камінера. Попри локдаун, маски і заборону на розливне пиво, він скрізь знаходив історії, які доводили: життя триває! Навіть якщо кожен день мало чим відрізняється від попереднього. Зі сміхом і співчуттям він спостерігав за нашим ковідним повсякденням і за тим, як поступово змінюється дійсність…

«Карантинні» оповідки Володимира Камінера  — іронічні й мудрі спостереження за сусідами, які своєю чергою спостерігають за тобою. В чому, власне, мудрість і пізнавальність цих буденних замальовок із життя наляканого пандемією Берліна? В тому, що автор не втрачає оптимізму, навіть оспівуючи наші щоденні страхи та стереотипи й не дає нам впасти в розпач, навіть нагадуючи нам про нашу безпорадність. Дотепні, легкі, парадоксальні історії щоденного подивування цим світом, який лякає й зворушує водночас.

Сергій Жадан 

Владімір Камінер народився в Москві 1967 року, з 1990-го живе в Берліні. Автор понад 30 книжок, радіоведучий та сценарист, зараз він — один із найулюбленіших та найпопулярніших письменників Німеччини. Численні фейлетони та колонки Камінера публікуються в медіа, а також виходять окремими збірками. Неодмінною й рівнозначною частиною його діяльності є авторські читання та перформанси, які збирають повні зали читачів і глядачів.

 

Пропонуємо до вашої уваги уривок із його книги «Втрачене літо. Дойчланд курить на балконі»:

«На карантині приходять найбожевільніші ідеї. Приміром, я завжди мріяв стати репером. Я хотів створити реп-групу й писати пісні, такий собі реп для літніх людей — не зашвидкі, а повільні й чіткі. Кожен рядок повторювався би двічі або й тричі, щоб усі справді зрозуміли. Тепер, у ковідні часи, настав справді вдалий момент для старту.

Мій друг Юрій, визначний музикант і діджей, так само не мав чим зайнятись і хотів робити музику. Він лиш заповнював заявки на грошову допомогу для фрілансерів. З помірним успіхом. Його поставили в чергу під номером п’ятдесят тисяч щось-там; Берлін кишів фрілансерами: заражених тут було значно менше, ніж незалежних митців. Я ж скасував усі свої події до кінця квітня. А моєму синові теж не було чим зайнятися, окрім як гладити свого кота та вигулювати чужих собак. Тож він міг монтувати для нас кліпи.

Перше, що ми зробили, — підібрали правильну назву для гурту: «Співочі кажани». Дебютний хіт ми назвали «Мамо, лишайся вдома». Для нього я зняв відео з мамою, яка музикувала на балконі на дитячому піаніно, розгадувала кросворди й грала в шахи. Себастіан зробив чудовий кліп і лаяв мене за малу кількість наданого матеріалу.

З валізою я вирвусь / Із мамою в село / Залишу в місті вірус / І все, що там було.
Пакуй валізи, мамо / В дорогу неблизьку, / Ми будемо все літо / Валятись на піску!

Це була брехня: мама не їздила на село, а залишилася вдома перед телевізором. Але «вирвусь» добре римувалося з «вірус». Ми розмістили ролик на ютубі, і він набрав тисячі переглядів. Натхненний успіхом, я одразу написав другу пісню, цього разу адресовану молоді: «Не залишай кімнати». Ми з Себастіаном знімали відео у квартирі й показували, що можна зробити на тридцяти квадратних метрах, не виходячи на вулицю. Ми стрибали на ліжку, дивилися фільми про кунг-фу, і я навіть лежав одягнений у ванні.

Можеш на кухні практикувати танці,
Можеш холодильник залучити до співпраці,
Вчити мову павуків уранці,
З балкона лікарям влаштувати овації,
Мити руки й «Геппі Бьоздей» співати (двічі),
На ліжку своєму переможно скакати,
З власним телевізором до ранку бухати,
Кота проти вірусу успішно прищепляти!
Не залишай кімнати,
Не будеш помирати
І кашлем всіх лякати,
Не залишай кімнати!

Друга пісня зібрала ще більше лайків. А найважливіше — ми отримали приємне відчуття важливості зробленого: я почувався Леонардом Коеном у його найкращі роки, а Себастіан на карантині наробив музичних відео більше, ніж за весь попередній час дозвілля.

Нині ці пісні не здаються мені аж такими вдалими. «Вчити мову павуків уранці / З балкона лікарям влаштувати овації». Подібне можна писати хіба на карантині. Мій приятель, вебдизайнер, справді встановив під час карантину тісний контакт із павуком, який плів павутину над його ліжком. Він навіть стверджував, що розмовляв із ним і що вони цілком добре знаходили спільну мову.
— Що він тобі сказав? — запитав я.
— Дивовижно, але виявилось, що ми колеги, — відповів мій друг. — Він теж працює дизайнером у мережі.»

 

Німецьке видання «Втраченого літа» супроводжує додаток: добірка карантинних треків «Мамо, лишайся вдома» (тексти — Владімір Камінер, музика — Юрій Гуржи) у виконанні створеного під час першого локдауну гурту «Kaminer & Die Antikörpers». Одну з пісень збірки, «Не залишай кімнати», Сергій Жадан переклав українською для читачів цієї книжки, а також долучився до її запису у складі альбому.

 

Схожі новини