fbpx
Уривок із повісті Антона Санченка “Круз та Лис. Напередодні”
Уривок із повісті Антона Санченка “Круз та Лис. Напередодні”

У жовтні видавництво “Комора” видало нову книгу Антона Санченка “Круз та Лис” про першого українця, який здійснив навколосвітню подорож, — Юрія Лисянського.

Антон Санченко взявся реконструювати початки зіркової кар’єри майбутнього кавалера ордену Святого Георгія, власника іменної золотої шпаги, капітана першого рангу Юрія Лисянського. У результаті вийшла захоплива й дотепна розповідь про доленосні застілля і правильно вибраного кума, про користь вивчення іноземних мов і морську термінологію, про бригантини на річці Остер та алкогольні коктейлі на фрегаті «Луазо», про колекціонування морських їжаків і секрет ніжинської кабачкової ікри.

Пропонуємо вам ознайомитися з уривком.

 

 

Спущені на воду в Херсоні лінійні кораблі й фрегати тягнули на буксирі за баркасами й вельботами через мілководне гирло Рвач у лиман, і вже в Станіславі, під захистом ще одного шанцю й батареї, озброювали їх гарматами й щоглами, реями та іншим такелажем. А коли стали будувати 110-гарматні флагманські тридечні кораблі — взагалі виводили їх через гирло в лиман на так званих «камелях» (верблюдах) — двох понтонах, між якими «підвішували» на канатах корпус корабля. Ну, як сучасний плавучий док, тільки дерев’яний. Не дивно, що у ХХ столітті Херсон був столицею плавучих доків, які так натаскалися збирати на тутешніх суднобудівних заводах, що їх тягнули звідси буксирами до всіх чорноморських портів, до всієї Африки (бачив один з них на острові Дахлак в Ефіопії) й навіть на Далекий Схід через Панамський канал. До того ж сам Панамський канал вони проходили, прийнявши воду в баластні цистерни тільки на один борт і таким чином поставивши док «на попа», бо в нормальному стані він не влазив у канал по ширині.

Усі ці камелі й доозброєння у Станіславі (не плутати з Івано-Франківськом) були доволі незручними, і не дивно, що зрештою Адміралтейство перенесли у Миколаїв на глибокий Південний Буг та Інгул. Але сталося це лише 1827-го, коли адмірал Грейг переконав у цьому вже царя Миколу І (ще б пак, Микола Миколаїв не образить). За період існування Херсонського адміралтейства з його стапелів було спущено 43 лінійних кораблі (110-гарматних — 18, 74-гарматних — 9, 66-гарматних — 16), три бомбардирських судна, два люгери, вісім транспортних і близько 110 дрібних суден.

І пояснення, чому цього не сталося одразу після заснування Миколаєва, лежить на поверхні, варто спитати себе, а з якого лісу будувалися усі ці кораблі? Для довідки: єдиний ліс у Таврії — Олешківський, або так званий Ліс Ющенка (він його героїчно рятував від пожежі під час візиту в Херсон). І ліс цей висаджено вже в наш час, у 60–70-ті роки ХХ століття. Отож, із якого такого дерева були все ж таки побудовані усі ті лінійні кораблі й фрегати? І це ще один несподіваний привіт із Ніжина.

Річ у тім, що весь «стройовий ліс», так звана корабельна сосна, в наших краях ріс на правих і лівих притоках Дніпра, на Прип’яті та на Десні. Його пиляли й складали вздовж берегів річок усе літо, осінь і зиму, а з настанням весняного паводку скидали у стрімкі річечки, і вже на Дніпрі, на широкому плесі, колоди зв’язували у великі плоти і відправляли у дворічне плавання на Херсон. По високій весняній воді першого року вони сплавлялися до Єкатеринослава (сучасне місто Дніпро), збудованого вище від Дніпрових порогів, там колоди частково використовували для будівництва міста, а частково чекали наступної весни в затонах, щоб на високій воді проскочити пороги, через які їх проводили спеціально навчені дніпровські лоцмани, чия професія, як і плоти, остаточно зникла лише з побудовою греблі Дніпрогеса 1932 року. Втім, в іншій частині України, у Закарпатті та на Буковині, плоти з карпатським лісом ось так сплавляли гірськими річками і Прутом аж до Дунаю ще у 1960-х роках, і ми знаємо, як саме виглядали плотогони, як вони скакали по плотах у спеціальних чоботах з шипами, як лаялися. Скільки заробляли, як скеровували довгі каравани плотів стерновими веслами на перекатах і варили куліш на ватрі біля куреня просто на плоту на спокійних ділянках річки. На карпатських річках їх називали бокорашами, а на Поліссі — плисаками.

Річка Остер, ліва притока Десни, була одною з тих, довкола якої росли ті корабельні сосни. І навіть будували «на місці» якісь невеличкі кораблі, як ось та піднята з дна Дніпра під Хортицею запорозька бригантина, за однією із версій збудована десь на сучасній Чернігівщині і спущена по річках й через пороги на Запорожжя під час війни 1735–1739 року. Тож коли перелякані сучасні ніжинські краєзнавці знаходять у якомусь селі зруйновані остови завеликих для цих річечок кораблів і починають метикувати, коли ж це річка Остер була такою судноплавною, щоб нею аж бригантини піднімалися, вони дарма напружують фантазію. Ніколи. Ця бригантина чи галера мала проплисти річкою лиш один раз і лиш в один бік — навесні, в розлив.

Схожі новини