Як можна писати родинні саги: «Люди в гніздах» Олега Коцарева
Цього тижня прочитала я дві химерні книжки. Обидві вони – про самих авторів.  Сирена «стоп» усередині завжди підвиває, якщо знаю, що автор пише про себе.

Зрозуміло, що буде ніби і про скромного себе, а ніби і (не дуже скромно) про всю Україну. Ну а спонсор такої втіхи – жанр родинної саги, куди завжди поміститься все. Роман «Люди в гніздах» – про кілька поколінь родичів письменника Олега Коцарева. Попри те, що тема не дуже інтригує, особливо тих, хто не дуже добре знає автора, мені не було нудно ані сторінки (хоч хто кому дядько-прадід-дружина-втікачка я так і не розібралася).

Люди в гніздах – це люди в театральних ложах, що спостерігають за виставою, імення якої, зрозуміло, – саме життя. Автор спостерігає за життям разом із ними й ниточка за ниточкою розплутує родинні зв’язки від століття 17–18 й аж до сьогодні. На щастя, це розслідування не розтяглося на 800+ сторінок статечної оповіді. Роман динамічний, тут багато різножанрових вставок: щоденники, афіші, пісні, анекдоти… Але все-таки читати цю книжку приємно не через жонглювання літературними прийомчиками, а через самоіронію: нема тут претензій на епічну сагу чи примарну об’єктивність.
Це просто гра: дитинка на початку історії забавляється спогадами  за допомогою старих іграшок, а наприкінці, коли дитина підростає й перетворюється на Автора (теж цікава рольова гра), розуміє, що цікавіше забавлятися словом.
Відтак автор грається в родинну сагу, переказуючи, вигадуючи і домислюючи, незмінно іронізуючи і, в принципі, знімаючи з себе відповідальність за сказане – і про це попередили ще в анотації, повідомивши, що «Люди в гніздах» – це деконструкція, тобто розвінчування, родинної саги як жанру. Ну, про розвінчування я здогадалася тільки наприкінці твору, де головний персонаж (звиняйте за спойлер) зустрічається з усіма своїми померлими родичами і слухає їхні враження про написане творчим нащадком. Виникає питання: що це було? Ну, звісно, сон, марення. Гра. Такий фінал. Несподіваний.
Підсумок: можна читати. Буде весело, але спотикання об «хто-кому-родич» неминуче, якщо у вас не геніальна пам’ять.
Тетяна Синьоок
Схожі новини