Птах у своєму гнізді
Є земля, яку називають Срібною, край Полонинських гір, Гуцульських Альп та Вулканічних Карпат. І є письменник, який пізнав душу цього краю.
Іван Чендей (1922–2005) — один із найвідоміших закарпатських прозаїків, неповторний новеліст, сценарист культового фільму «Тіні забутих предків», лауреат Шевченківської премії (1994), співзасновник PEN Ukraine. Творчість Чендея — це про любов до свого: історії, звичаїв, пам’яті, простих людей із чистими й гарячими серцями. І про уславлення цієї любові у слові. Шлях письменника в літературі був непростим: роки утисків, гонінь, звільнень і цькувань. Але він долав своїм голосом навколишній холод мовчання. Цією збіркою вибраної малої прози ми повертаємо Івана Чендея до читача. Повертаємо вітром з полонини, сполоханими чайками, зимовим світанком, червоним золотом осіннього сонця, березневим снігом, білою дорогою для двох.
Іван Чендей народився 1922 р. у селищі Дубове Тячівського району Закарпатської області. Закінчив філологічний факультет Ужгородського університету. У 1955 р. вийшла його перша збірка оповідань «Чайки летять на Схід». Наступні збірки і роман «Птахи полишають гнізда» зробили письменника знаменитим. У 1965 р. написав сценарій фільму «Тіні забутих предків», але режисер Сергій Параджанов, який не знав української мови і був далеким від нашої культури, вписав себе першим у титрах. У своїх «Щоденниках» письменник назвав це несправедливістю та безтактністю. У 1967 р. Чендей передав за кордон для публікації працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», через що зазнав цькувань з боку радянської влади. У 1989 р. став співзасновником українського ПЕН-клубу. У 1994 р. отримав Шевченківську премію. Помер у 2005 р. в Ужгороді. Український читач лише починає по-справжньому відкривати творчість Івана Чендея.
